Расскажу Вам бойkiвську притчу, Господи. Про правду и брэхню.

Одного разу гуцул рубав дерево біля ріки. Замахнувся, топір вислизнув із рук та впав у ріку. Тай став заводити з такої порогані гуцул.

Почув плач Господь, явився хлопаку, тай питає,--"чом заводиш?"

--Та маю купу діточок та дружину, годував усіх рубаючи смереки. А тепірки не знаю чим годувати буду, бо сокиру втопив.

Ся зглянув Бог, дістав Господь із ріки золоту сокиру:
-- Твій топір?
--Ні.

Дістав удруге срібну сокиру Господь:
--Твоя?
--Ні, не моя.

Нарешті дістав Бог залізне топірча:
--Твоє?
--Та, то моє.
--Файний ти чоловік. За твою чесноту маєш усі три сокири.

Узяв гуцул усі три сокири, тай заґаздував.

За рік, впала ґаздиня у гуцула в ріку.
Знов заводит чоловік.
Почув Господь, та явився на поміч.
Дістає з ріки Моніку Бєлуччі, тай питає:
--Твоя ґаздиня?
--Так,--зрадів гуцул,--Моя.
--Чому ся намагаєш обдурити Мене?-- пита Господь.

--Господи, якби я відповів, що то не моя жінка, Ти б дістав Шарліз Терон. Я мби знов сказав, що не то моя ґаздиня. Тим би їмив мою жінку. І мені б довелося усіх трьох забиратизабирати. На біса мені три баби в господі, коли я й з однією мороку маю?